Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії мешкало 1211 осіб, налічувалось 123 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 2 водяних млини та винокурний завод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1478 осіб (707 чоловічої статі та 771 — жіночої), з яких 1382 — православної віри.

Певну вірогідність має і одна із легенд про назву села. Так, у 1240 році, коли багаточисельні орди монголо-татар хана Батия (а можливо, орди кримськотатарського хана Менглі Гірея Першого в 1482 році) смертельним вихором пронеслися по нашій землі, вся округа, в тому числі і село, була вщент зруйнована, пограбована і спалена. Після такого нашестя дуже довго, мало що не до двох століть, ці місця пустували і ніким не заселялися. Одиноким господарем чудового ландшафту, на якому дзеркальним овалом світилися навколишні озера та річка і непохитно стояли густі, дрімучі ліси, була птаха-чайка, яка з настанням темряви літала навкруги і скиглила. Вона тужила, немов оплакувала людське горе, і в її криках чулися сльози та стогін поневоленого і замордованого народу. Йшов час. У цих чудових за природно-економічними умовами місцях знову з’явилися люди і поступово почали забудовувати своє поселення. Чимало тут поселилося козаків, про що свідчать давні прізвиська ряду сучасних родин. Отож перші поселенці і назвали поселення від тужливого скиглення птиці-чайки Скиглівкою, а згодом – Скраглівкою.

Цікавою ще є історія одного джерела “Холодна криничка” або ще в народі на нього говорять “Холодна вода”, яке з’явилося дуже давно. Про нього розказують старожили, а їм переповідали їхні батьки, а батькам – їхні діди та бабусі. Дану історію повідала бабуся – Н.М. Орел, котрій виповнилося 90 р. А вона почула цю історію від своєї бабусі – Т.Г. Ільченко.

Серед горбів та розкішної зелені розташувалось село. Кожної весни воно тонуло у вишневих садах. Велетенською стіною, як сторожа, стояв сосновий ліс. Далеко розносилися дзвони білокам’яної церкви. Люди просиналися з третіми півнями, а засинали під звуки солов’їної пісні. Здавалося, ніщо не порушить розміреного життя, не забере мрії та надії.

…Сонце вже сідало за вечірній пруг, жінки готували вечерю, діти безтурботно бавилися біля хати, коли ця земля застогнала і здалеку долинуло гупання копит та голосне іржання коней. Це йшла монгольська орда.

Передчуваючи небезпеку, сонце зробилося яскраво-червоним і небо пригнулось до землі.

Всі люди, від старого до малого, кинулися в церкву. Вони довго молилися і просили Господа захисти їх від навали.

Чужинці оточили село, здавалося, вже ніщо не порятує. Аж раптом на очах у ворогів земля розступилася і поглинула село. Налякані завойовники повернули своїх коней.

А на місці села через деякий час з’явилося життєдайне джерело, вода у якому завжди чиста і холодна. Люди обкопали його і зробили криничку.

З того часу багато води утекло. Та стоїть криничка як пам’ять про село, своєю прохолодою тамує спрагу подорожніх. Старожили розповідають, що в той час, коли у Скраглівському храмі дзвонять дзвони, їх відлуння можна почути біля кринички, прихилившись вухом до землі. І стоїть «Холодна вода» як символ людського страждання та непокори.

Із розповіді старожилів я довідався ще про один цікавий факт. В 1944 р. була сильна засуха. Всі віруючі люди разом із стареньким батюшкою відправилися пішки до джерела просити в Бога, щоб він послав дощ. Люди втомлені, зморені спрагою йшли всю дорогу і молились, попереду себе несли Хрест і ікону. Небо було дуже чисте, без однієї хмаринки. Сильно пекло сонце.

Коли вони підійшли до джерела, в небі з’явилась маленька цяточка, то була хмаринка. Люди помолились біля води, враз з цієї хмари полляв дощ, який перетворився в зливу. З тих пір і до сьогоднішнього дня мої односельчани в спеку йдуть до «Холодної кринички» просити дощу. Вони вважають, що для того, щоб попросити дощу, потрібно потрудитись: йти пішки до джерела і молитись всю дорогу, свято вірити в Бога. Влітку під час польових робіт скраглівчани йдуть до кринички по воду.

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скраглівка

1. ↑ (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
2. ↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-87)